Зараз я навчаюся у випускному класі і одним з того, що мене найбільш хвилює, є правильне обрання професії. Адже саме вона є однією з основ людського щастя. Тому на цьому етапі головне не помилитися, щоб потім не картати себе все життя...
На що ж потрібно звертати увагу при виборі професії?
По-перше, вона повинна мене цікавити. По-друге, я повинен уміти добре її робити. По-третє, грошова компенсація за мої труди повинна збігатися з моїми потребами. Це все виглядає занадто ідеальним і тому нереальним (оскільки нічого абсолютного не буває). І, на щастя, не таке вже це й досконале. Адже якщо ви знайшли таку спеціальність, що відповідає цим трьом умовам, то вона, крім того, що подарує вам задоволення від її виконання і матеріальне благополуччя, ще й нагородить вас певним, характерним для цієї професії, букетом захворювань.Ось це справжня жорстока реальність.
Кожна спеціальність має умови, які призводять до певних хвороб. "Кожна" – це не перебільшення. Навіть та, яка пов'язана зі здоровим способом життя (тобто спорт), теж має такі обставини. Представники цієї професії страждають від безлічі травм (розтяжок, переломів, вивихів).
І, коли відсутні фізичні ушкодження, то не варто забувати і про психологічні захворювання, які теж мають місце, до того ж не таке і незначне. Для прикладу нам не треба далеко ходити – візьмемо таку спеціальність як вчитель. Звичайно, важко назвати наступне "захворюванням".
Педагог – це та людина, яка присвятила своє життя на виховання і навчання певному ремеслу молодого покоління, його настанови на шлях самореалізації. Він робить багато хорошого для учня (студента), жертвуючи для цього собою: своїм вільним часом, своїми бажаннями (тобто їх реалізацією), своїми нервами, своїми... одним словом "всім" і, навіть, дітьми.
В якому плані "дітьми"? А в такому, що приходячи з роботи, батько-вчитель, вдосталь втомлений зі своїми "вихованцями", просто не має ніякої сили і бажання адекватно реагувати на вчинки своєї дитини. Вони, зазвичай, у таких ситуаціях беруться за виховання до крайньої міри, що в принципі є лише станом афекту (або схожим на нього). Потім, звісно, батько-педагог це усвідомлює і зробить з цього якийсь висновок (скаже: "Мабуть, я погарячкував").
Моральне безсилля. Саме так можна назвати професійне захворювання вчителя. Воно найбільш чітко спостерігається в кінці... І не важливо чи це кінець уроку, дня, тижня, семестру або навчального року. Головне, що жертвою цієї втоми стає сім'я. "Не чіпайте мене", "залиште в спокої", "іншим разом", "я зараз не в настрої", "мені зараз нічого не хочеться, тільки б ніхто не чіпав" і все таке. Саме подібне ми можемо почути від педагога будучи мимовільним спостерігачем подій в його будинку.
Чи можливо уникнути такого стану, будучи вчителем? Так, це ймовірно, але тільки за умови, що ви зміните свій рід занять на щось інше, або просто будете "поганим" вихователем.
Також варто відзначити, що, незважаючи на добре розроблений графік проведення уроків, як вчитель, так і учень не має можливості повноцінно харчуватися (тобто обідати). І таким чином у них виникають різного роду порушення травлення, виразки... Голос теж страждає. Він має таку дивовижну здатність сідати, то взагалі зникати (на час звичайно), адже не кожен баритон можна перекричати (тим паче, коли ти жінка-вчитель).
І взагалі вся та робота, що пов'язана з публікою, входить в групу ризику, яка пов'язана із захворюваннями, які передаються повітряно-крапельним шляхом.
Тому нам, учням, залишається тільки поспівчувати нашим викладачам.
|
