Казки Салтикова-Щедріна, де Салтиков – прізвище, а Щедрін – літературна підпис під виданим твором – дуже яскрава сторінка в російській літературі кінця XIX століття. Переповнені гротеском, доведеним до абсурду, ці гостро спрямовані сатиричні твори, засновані на російському фольклорі, сповнені гіпербол і фантасмагорій. Строго в рамках гоголівських традицій Михайло Євграфович бичував як людські, так і суспільні вади. Разом з тим, як автор Салтиков-Щедрін намагається виступати скоріше в ролі неупередженого судді, ніж викривача-ненависника. Він з розумінням (не плутати з схвально) ставиться до хижацької натурі людей, зображуваних ним у вигляді хижих птахів і тварин, так як «конституція у них така». Ще однією відмінністю казок Михайла Євграфовича від народних є в абсолютній різниці їх фіналів. Народ закінчує оповідь повним торжеством Добра і посоромлення Зла, а у сатирика фінали, якщо не трагічні, то вже сумні і не торжествуючі – це напевно. Простота сюжетних ліній і стилів казок, лише підкреслює їх трагізм, яскравіше висвічує охоплюються пласти проблем. Обов'язковим елементом розповіді у Салтикова-Щедріна є авторська іронія. У казці про двох генералів, яких прогодував один мужик, автор відверто кепкує над марною багаторічною службою цих військових чиновників, так як «реєстратури» скасували «через непотрібність». Не здатні ні до чого, вони б померли з голоду, якби не «ледачий» мужик-лежебока, який їх обиходил і повернув у звичні місця проживання. І з гіркою іронією автор описує раболіпство в поведінці і, що найголовніше, в думках селянина, задоволеного тим, що від «щедрот» барських отримав п'ятак сріблом. Смирення селян призводить до того, що Топтигін (казка «Ведмідь на воєводстві») переходять від дрібних злочинів до більш серйозних. Але, по-справжньому вивели з себе мужиків, не творені воєводами злодійства, а постійний і непосильний гніт. І ось закономірно цей гнів знайшов вихід у жорстокій розправі над гнобителями. Дісталося від Михайла Євграфовича і простим обивателям, які сидять по своїх домівках і тремтять навіть від думки, що сказати супроти влади, так як про вчинки вони навіть помислити не можуть. Прожив сто років «піскар», а от користі від цього немає, да ладно б суспільству або іншим людям, собі користі не доставив. Тільки в «добровільному» і не бажання, що-небудь зробити корисне для справедливого суспільного облаштування, бачив Салтиков-Щедрін трагедію російського народу. Він страждав від цього і намагався за допомогою казок хоч трохи виправити ситуацію.
1 2 3 4 5 Категорія: 10-й клас \| Додано: 23.03.2019
Переглядів: 489 \| Рейтинг: 0.0/0

Всього коментарів: 0