Кожен по-своєму воліє проводити літні місяці. Хтось весь час проводить перед телевізором або комп'ютером, хтось їде на море чи в село до бабусь і дідусів. А ми з друзями цього літа організували свій лісовий табір, де збиралися зайнятися фізичною підготовкою. Адже ми не можемо знати, які труднощі чекають на нас у майбутньому.
Підходяще місце для нашого табору знайшлося досить швидко в близькому лісі. Ми розбили табір, встановили намети. Тут хтось в кущах натрапив на траншею, що залишилася після війни. Нас охопив інтерес, і ми взялися за розкопки. Немов «чорні копачі» ми відкопували метр за метром. Підсумком наших старань були кілька гільз, іржава німецька фляжка і дві каски, одна німецька, а друга радянська.
Ми по черзі приміряли другу каску і фотографувалися в ній. Всі знахідки ми вирішили передати в наш музей. Хоча там вже було багато військових експонатів, навіть залишки стрілецьких знарядь, директор прийняв нас з радістю. Він розповів нам про запеклі сутички, які велися в околицях. У музеї ми провели досить багато часу. Потім повернулися назад, не забувши купити в магазині провізію.
У цей вечір біля багаття у нас відбулося справжнісіньке нараду, де ми одностайно вирішили й надалі зайнятися розкопками. А всі знайдені експонати розділити між шкільним і краєзнавчим музеями. На наступний день, лише тільки зійшло сонце, робота у нас закипіла. Ми працювали без утоми три дні, поки не зіпсувалася погода. Почалися затяжні дощі, і ми повернулися в місто. Але зупиняти розкопки ніхто не бажав. Тому, як тільки погода змінилася, ми повернулися. І тут нас чекав неприємний сюрприз. На місці нашого табору влаштувалися справжні «чорні копачі», і ми поїхали.Але спогади про час проведений в лісовому таборі залишилися з нами у фотографіях і музейних експонатах.
|
