Справа була влітку. Ми поїхали до бабусі всією сім'єю на автомобілі. Їхати туди далеченько - вона живе в селі, добиратися потрібно п'ять годин без пробок на дорозі. Тато і мама по черзі сідали за кермо, а я спала на задньому сидінні. В дорозі я втомилася, та до того ж мене сильно заколисує.
Раптом я прокинулася від того, що мама мене штовхнула в бік. Я була здивована, тому що без потреби мама мене ніколи не будить. Вона рукою показала мені на вітрове скло. Там стояв олень! Ну звичайно не на склі, а за склом на узбіччі.
Папа пригальмував і зменшив швидкість. Їхала машина повільно, напевно тому олень не злякався. Він був ще маленький, з ріжками на голові. Очі були величезні, чорного кольору з пухнастими віями, а шкіра м'яка, мов оксамит. Він подергивал вушками і пильно дивився на нас, коли ми проїдемо повз.
Потім тато натиснув на гудок, олень злякався і втік в ліс. Потім вже я побачила у нього смішний білий хвостик і копитця. За кілька хвилин я змогла його добре розглянути.
А потім тато розповів мені, що в лісах досі зустрічаються олені. Ми якраз проїжджали знак з оленем, який попереджає водіїв про обережність.
Я задумалася. Олені давним-давно жили на Заході в густих лісах, і нічого не боялися. А потім людство почало розвиватися, будувалися міста і вирубувати ліси. З'явилися машини і сміттєві звалища, які забруднюють атмосферу. Люди стали вирощувати корів і овець, і почали вбивати оленів для розваги. Побудували дороги, на які вибігають олені і гинуть.
Для них залишається все менше місця на планеті. Хіба що в заповідниках, але і там бувають браконьєри.
Тато вважає, що полювати підло. Адже у звіра немає рушниці, і він беззахисний.
Загалом, я довго роздумувала і сумувала. Я сподіваюся, що мій оленя проживе довге і щасливе життя.
І тепер я намагаюся менше приносити шкоди природі.
|
