У місті Пам'ятному жив та був Іван. Молодий був Ванюша поки, але і силою і мудрістю його Бог не образив. А жив він зі своїми батьками: Марфою та Федотом. І поки малий був герой наш, ходив у школу, та різним наукам навчався. І не даремно він дисципліни всякі осягав: став наш молодець самим справжнім чемпіоном. А сталося це навесні, коли всі учні школи старанно готувалися до відпочинку і разгулью на літніх канікулах, та й стали забувати, що потрібно вчитися ще, що не закінчений навчальний рік. На шкільному подвір'ї в теплі деньки збиралися на перервах між уроками, красні дівиці та молодецькі молодці, і мірялися там, хто в силі богатирській, хто в марнослів'ї та в балачках. І так вийшло, що проходив повз шкільного двору тренер, який потужну силу, так бравость удалую хлопцям допомагав знайти. Правда, для цього велів він тренування свої відвідувати, та сувору дисципліну дотримуватися. А звали його Степан Артемыч. І ось побачив Степан Артемыч Іванушку нашого, як той хоробро й завзято бігає за хлопцями: кого шлепнет, кого стукне. «Ну, так справа не піде,– подумав тренер, – треба з цим талантом щось робити». І пішов він прямо в світлицю директора цієї школи, щоб поговорити з ним. А директор став відмовляти тренера, від того, щоб той Івана в свою спортивну секцію записав: – І розумний Ваня, і сильний. Так пустує, спокою від нього немає, ось навіть сьогодні батьків довелося викликати, зараз вони повинні прийти. Поговорили і з директором, і з батьками, так і порішили, а нехай Іванко схоже на спорт до Степану Артемычу, а не буде толку з цього, проженуть його звідти. Місяць ходить, два, а все пустує Іванко. Але тут вже підготовка змагань наблизилася, так і в школі кінець навчального року прийшов. Всі стали спокійніше, але не Івасик, все він колобродив. І ось одного разу Ваня йшов зі школи додому, а тут на шляху його Михей-лиходій дівчинку маленьку ображає. Захистив Іван дівчинку, а потім йде і думає: «От і я так само, напевно, хлопців ображаю. А адже мені тренер міцно заборонив це робити. Що ж це я розуму не нажив, зі спортом невже так легко розлучуся, коли він мені так до душі припав?» І взявся з того часу молодець за розум, та став серйозніше. Тепер не ображає нікого, а допомагає і захищає. Заповажали однокласники Івана, і, коли на канікулах змагання було, все за нього вболівати прийшли. І не було ні у кого більшої підтримки, ніж у Вані. Важко йому було змагатися, але друзі його вірні дух в ньому зміцнювали, словом обадривали. Та так і переміг червоний молодець на змаганнях. Дякую всім сказав, адже якщо б не було у Івана друзів, слабкіше був би він.
1 2 3 4 5 Категорія: ?-й клас \| Додано: 26.02.2019
Переглядів: 308 \| Рейтинг: 0.0/0

Всього коментарів: 0