Мені здається, що ще зовсім недавно всі дорослі були дітьми. Тільки вчора їх звали додому з вікон на вечерю, вони не відриваючи очей, дивилися і слухали казки, вірили в чудеса, а ще в монстриків, які сховалися під ліжком. Ось і я стою на порозі дорослого життя. Ні, моє дитинство ще не скінчилося, але я вже за ним сумую. Мені не вистачає наївності, безпосередності, легкості.
Як же все гарно і цікаво в моєму дитинстві. Все навколо викликає масу питань. На них неодмінно хочеться отримати відповідь у дорослих. Моє дитинство – це чарівний ліс, де ховаються чудовиська, де за кущами сидять феї і добрі ельфи. Моє дитинство – це прекрасні, барвисті книги, чудові фільми та казки. А з якоюсь незбагненною магією обсипаються з неба сніжинки. Мені вони здаються прибульцями, які прилетіли подивитися на нас з інших, невідомих планет.
А ще для мене дитинство – це мамині смачні пиріжки, пухнастий, трохи колючий шарф, старі лижі і м'яч у куті, мої іграшки, речі і багато іншого, що ніколи не зітреться з моєї пам'яті, коли я стану дорослим. Зараз я ціную кожну мить, хочу зафіксувати в пам'яті незначну деталь. Я хочу, як можна довше залишатися дитиною, вірити в чудеса і перенести всі ці відчуття у доросле життя. Саме вони будуть допомагати мені крокувати по довгій, непростий, але такої загадкової дорозі під назвою життя.
|
