Моя сім'я дуже дружна, ми любимо все разом проводити час, ходити в гості, відвідувати музеї і виставки, їздити в різні міста. Але нас ще об'єднує і традиція, яка перейшла нам від дідуся і бабусі. Вони щовечора збиралися за столом, вечеряли і обговорювали, у кого як пройшов день. А зараз так само робимо і ми.
Як не дивно, але ця традиція допомагає не тільки бути в курсі того, що сталося у мами і тата, або у мене, але вона ще й робить нас дружніше. Де б я не була, я поспішаю додому на вечерю, знаючи, що мене чекають батьки. Вони теж прикладають зусилля аби вечір провести в тісному сімейному колі, іноді навіть відмовляються від додаткового заробітку, який їм пропонують за те, щоб вони затрималися на роботі.
Я помітила, що є ще користь в тому, що у нас така традиція. Слухаючи, як тато чи мама веде себе в тій чи іншій ситуації, я сама вчуся так діяти, щоб з гідністю вийти з різних обставин. Я вчуся не ображати оточуючих мене людей марно, і ніщо більше не ображатися, якщо хтось зачіпає мої почуття. Завжди приємно надходити правильно, щоб потім не боліла совість.
Батьки кажуть, що і мої розповіді теж для них потрібні. По-перше, вони впізнають мене краще. Я росту, змінююся, коригується мій смак і життєві цілі. Розповідаючи про себе, я поступово говорю про це тим, хто є не тільки моїми батьками, але і завдяки нашій традиції, стали для мене друзями. А по-друге, мама і тато знають, як мені допомогти, якщо в цьому виникає потреба.
Коли у мене буде своя сім'я, я хочу продовжити цю традицію. Я вже зараз бачу скільки хорошого вона в собі несе. І, думаю, що це не все. Адже такі зустрічі роблять мене більш впевненою в своїх силах і талантах, а ще я вчуся практичної мудрості з життєвого досвіду моїх батьків.
|
