(ТВІР — ДОСВІД КРИТИЧНОГО УЗАГАЛЬНЕННЯ) Кажуть, що широкий розквіт сатири і гумору припадає зазвичай на переломні епохи. Важко не погодитися з подібним твердженням, особливо якщо згадати історію вітчизняної літератури в 20-ті роки XX століття. Мабуть, ні в один період російської літератури не було стільки яскравих, самобутніх і неповторних авторів, як в ті роки: Ст. Маяковський, М. Зощенко, М. Булгаков, А. Платонов, І. Ільф і Є. Петров, В. Катаєв, М. Кольцов. Сатири і гумору тих років властиво величезна різноманітність. Це було не тільки гостре влучне слово, але й викривальна графіка, яскраві театральні та естрадні вистави. Згадаймо хоча б Вікна РОСТУ і творчість В. Маяковського як поета-сатирика і художника-карикатуриста, чудові роботи художників Б. Єфімова і Кукриніксів. Тому немає нічого дивного в тому, що в країні в той час видавалося більше двохсот сатиричних та гумористичних журналів.Це була пора розквіту політичної, побутової, літературної та соціальної сатири і стрімкого розвитку всіх форм комічного — від веселою жарти до уїдливого сарказму. Одним з найбільш талановитих і помітних сатириків нової російської літератури XX століття став Маяковський Ст.. Йому належить створення класичних зразків сатири нового типу, яка заперечувала і викривала все, що, на переконання поета-футуриста, заважало нормальному побудови нового суспільства. Сатира В. Маяковського носить войовничий характер. Поет був упевнений, що тільки в такому випадку сатира може бути дієвою. А тому робив гострі випади проти сатириків, які слідом за критикою поспішали підсолодити її («Викривач, менше крему»). І назва збірки сатиричних віршів В. Маяковського відповідне — «Грізний сміх». Збірник не може не дивувати своїм тематичним розмаїттям: в поле зору поета — новий буржуй, кулак, шкідник, п'яниця, розбишака, обиватель, пліткар, ханжа, ледащо, очковтиратель, бракороб, боягуз, новий радянський вельможа, хабарник і т. п. Яскравий талант сатирика проявився у В. Маяковського і в новаторських п'єсах «Клоп», «Баня» і «Містерія-буф». У них поет виносить на загальний огляд і осміяння такі явища, як міщанство і бюрократія. Він вчить читача шукати нові форми мімікрії, які використовують ці носії зла істинного, — вчить розпізнавати зло, що видає себе за доброчесність. Сатира і гумор в російській літературі XX століття виникли не на порожньому місці. Вони мали багату національну традицію у вигляді фольклорно-казкового спадщини (раешник, анекдот, сатирична казка) і літературної класики — від Гоголя до Чехова. До казковій манері близькі оповідання Зощенко М., Ст. Шишкова, А. Зорича, М. Волкова. В них передається мову і характер того героя, від імені якого ведеться оповідання. Подібний прийом дозволяв письменникам не тільки проникати у внутрішній світ свого героя, але і розкривати його справжню сутність. Серед письменників-сатириків особливе місце в нашій літературі належить М. Зощенка. Його творчості характерне поєднання лірико-іронічного і інтимно-довірчого почав. Розповідей письменника властива особлива конкретність при виявленні вигляду різних носіїв зла. Характерними ознаками творів Зощенко М. є точні деталі, чудово змодельовані ситуації та індивідуальний мову персонажів. Об'єктом своєї критики Зощенко М. обрав міщанство нової людини. Він показав, наскільки це явище може бути небезпечно, особливо якщо такий людський тип з сімейно-побутової сфери переносить свою активність в службову сферу. Наприклад, персонаж оповідання «Кам'яне серце» досконало оволодів мистецтвом сжіванія зі світу неугодних підлеглих. Він робить це «дуже тонко і з таким знанням людської душі, що тут довести нічого не можна».В оповіданні «Історія хвороби» письменник у формі гострого гротеску викриває недоладність соціально-морального життя, коли приниження людської гідності є звичайною справою навіть у стінах лікувального закладу. Разом з автором ми розуміємо, що найстрашніше відбувається тоді, коли інтелектуальна витонченість чиновника без особливого утворення з'єднується з повною моральною глухотою. В результаті виникають спесивое помпадурство, лакейство, рвацтво, неробство і паразитизм, прикриваються порожніми, але досить гучними фразами. Основи жанру сатири і гумору у вітчизняній літературі закладалися в 20-ті роки XX століття. Ця традиція отримала свій подальший розвиток у творчості В. Пьецуха, Ст. Войновича, С. Довлатова, В. Висоцького, А. Галича, М. Жванецького, М. Задорнова. Сатира і гумор завжди були спрямовані проти бюрократії, головотяпства, безгосподарності, міщанства і всіх його проявів — пристосуванство, байдужість, тупоумия, ліні. Але часом буває не до сміху, особливо коли в наші дні стикаєшся з відкритими проявами все того ж міщанства — хамством і грубістю, цинізмом і байдужістю.Залишається лише вірити і сподіватися, що коли-небудь вони все-таки безслідно зникнуть з нашої дійсності.
1 2 3 4 5 Категорія: ?-й клас \| Додано: 07.10.2017
Переглядів: 572 \| Рейтинг: 0.0/0

Всього коментарів: 0