Одним з поширених прийомів художнього зображення є алегорія — іносказання, коли під одним мається на увазі інше. Найчастіше йде від фольклору алегорія зображує людину і його пороки під виглядом тварин. Так, алегорія — основа байок І. А. Крилова. Алегоричні казки М. Е. Салтикова-Щедріна «Карась-ідеаліст», «Премудрий піскар», «Коняга» та ін.
Алегорія може застосовуватися в мові дійових осіб. В повісті А. С. Пушкіна «Капітанська дочка» Пугачов вдається до иносказанию у розмові з господарем заїжджого двору:
«Вожатий мій глипнув значно і відповідав поговоркою: «В город літав, конопель клював; шпурнула бабуся камінчиком — так повз. Ну, а що ваші?» — «Та що наші! — відповідав господар, продовжуючи алегоричний розмова. — Сталі було до вечірньо дзвонити, та попадя не велить: поп в гостях; чорти на цвинтарі». — «Мовчи, дядько, — заперечив мій бродяга, — буде дощик, будуть і гриби, а будуть грибки, буде і кузов. А тепер (тут він знову глипнув) заткни сокиру за спину: лісничий ходить».
Використовуючи алегорію, поет прагне виділити в изображаемом головне, суттєве, що з якихось причин не можна назвати прямо.
|
