5 клас. Твір на тему «Які вчинки однолітків викликають моє захоплення?»
Чи можуть діти здійснювати вчинки, які варті поваги? Звичайно ж можуть. Я можу вам розповісти кілька епізодів з мого життя.
Одного разу в зимовий період ми вийшли на вулицю під час перерви. Було дуже слизько і холодно, але ми вирішили трохи пограти. На шкільному подвір'ї було багато дітвори, яка весело грала. Раптом ми побачили стареньку бабусю, яка повільно переходила двір, спираючись на паличку. Раптово вона втратила рівновагу і посковзнулась на слизькому асфальті і впала. До неї одразу ж підбіг хлопчик зі своїми друзями і допомогли їй піднятися. Вона подякувала хлопцям, але найбільшою нагородою для них стало приємне тепло на серці, яке з'явилося від того, що вони змогли комусь допомогти.
Інша ситуація сталася ще в першому класі. Ми з подругою йшли додому зі школи і весело теревенили про щось дуже цікавому і важливому. Раптом ми підійшли до старого покинутого будинку. Як і всіх маленьких дітей, нас тягнуло до чогось незвичайного і цікавого. Трохи повагавшись, ми зайшли на подвір'я цього будинку. Там все здавалося таким містичним і дивним. Цей будинок був покинутий вже багато років і все заросло травою і почало поступово занепадати. Було дуже цікаво і ми зайшли в будинок, в якому вже давно не ступала нога людини. На підлозі місцями недбало лежали забуті старими господарями предмети побуту.Після такого дослідження ми вирушили у двір. Все здавалося таким старовинним і незвичайним! Нас захопив дослідницький інтерес. У дворі ми набрели на покинутий колодязь для води. Він був глибоким і зверху накритий шматком паркану з штахетин. Звичайно ж ми зазирнули вниз. А там! На дні криниці сидів їжачок. Він тонко примостився на трубі, яка трохи височіла над водою. Цей маленький колючий клубочок не міг ніяк вилізти з глибокої ями. Нам стало моторошно шкода безневинної тварини, адже це для нього було вірною смертю від голоду.Довго вирішуватися не довелося - ми удвох відсунули паркан з ями. Вирішено було залізти вниз і вийняти їжака. Так і зробили. Було страшно, але вдвох ми впоралися і визволили тварину з жахливого полону. Все обійшлося благополучно і без зайвих жертв. Звичайно ж це було дуже ризиковано, але місія була на першому плані! Коли їжачок вже стояв на землі, ми радісно спостерігали за його поверненням додому. Маленький колючий клубочок радісно потріпав своїми лапками в гущавину садка. Але раптово він обернувся і подивився на нас. В його погляді було багато вдячності і щастя.Він голосно пирхнув, ніби сказав нам: "Спасибі!". Незабаром їжачок зник, а ми пішли задоволені своїм вчинком додому.
Все в цьому світі можуть здійснити вчинки, які гідні поваги, треба тільки хотіти цього.
