Напередодні найвеличнішого свята дев'ятого травня, наш керівник організував нам екскурсію в музей великої вітчизняної війни. Знаходиться він в іншому місті, ніж цікавіше вийде наша поїздка. Восьмого травня зібравшись всім класом ми вирушили в дорогу. Дорога була далека, тому керівник багато нам розповідав про воєнні роки. Його дід брав участь у військових діях. За його розповіддю, ми зрозуміли, що за час війни він отримав кілька поранень і потрапляв у полон. Під час війни він був молодим хлопцем, який з завзяттям просився на фронт.Так як солдат не вистачало, його відправили служити в розвідку. Як на мене, розвідник виконує особливу місію. Здобуває дуже важливу інформацію, передаючи її в радянський штаб. За розповідями нашого керівника ми і не помітили, що вже були на місці.
Через кілька хвилин ми опинилися на порозі музею великої вітчизняної війни. Зайшовши всередину, ми на собі відчули атмосферу, яка панувала всередині. Все було дуже похмуро, на стінах висіли рвані старі фотографії і обривки листів, які писали солдати своїм рідним. У кожній сходинці відчувалася надія і віра повернутися з фронту живим. Але, на жаль, не кожному радянському солдату була удостоєна така можливість. Пройшовши по коридору, ми побачили стенд з нагородні знаки та медалями.Як нам розповіли, ці медалі музею передали родичі загиблих, в надії зберегти пам'ять про війну і пронести її на багато поколінь. Трохи далі була представлена військова атрибутика: фляги, зброя, каски і кулі. Дивлячись на все це, нас немов перенесло у воєнні роки. На серці стало так сумно, усвідомлюючи, що багато власників цих речей так і не повернулися живими додому. Протягом всього часу, який ми перебували в музеї, з нами знаходилася молода жінка - екскурсовод. Для неї це не просто робота.Видно не озброєним оком, як вона переживає ті емоції, які отримує після своєї розповіді.
Додому ми поверталися з сумними обличчями. Кожен про щось мовчав. Після цієї поїздки ми усвідомили весь героїзм радянського солдата. Адже саме вони подарували нам мирне небо над головою.
Повернувшись в наше місто ми вирушили до вічного вогню. Там якраз відбувалося покладання квітів загиблим солдатам. Прийшовши до вічного вогню ми вклонилися загиблим солдатам, адже кожен з нас розуміє їх внесок для нашої батьківщини. А квіти подарували живим ветеранам. Подякували їм за зроблене і побажали міцного здоров'я.
|
