Дитинство – найцікавіша пора життя. Саме коли ми маленькі нам все здається чарівним. Тож і дитячі спогади самі яскраві і цікаві. Ось моє одне з найбільш улюблених спогадів.
Ми з сестрою дуже кожне літо гостювали у бабусі. Ці поїздки для нас були постійним святом, тому що поряд з нашим будинком не було ніяких водойм, а у бабусі поруч річка і канал. Тому, майже одразу після приїзду ми відправлялися в царство Нептуна. Ми довго бовталися у воді, уявляючи себе русалочками, які чудово плавали. Але ми з сестричкою на відміну від наших героїнь плавати зовсім не вміли. А так хотілося навчитися, адже однолітки з легкістю трималися на воді і пливли. Нам можна було купатися тільки на мілководді, де ми і тренували свої вміння.Було складно, але ми постійно підтримували і підбадьорювали один одного. І результат з'явився, ми тепер могли самостійно проплисти декілька метрів.
Тепер нам хотілося навчитися стрибати з мостів. Було страшнувато. Але ми так хотіли по приїзду додому, розповісти батькам про свої досягнення, і вже уявляли, як вони нас хвалять і пишаються нами. У підсумку ми зважилися. Звичайно, старші друзі нас страхували, адже вони виросли тут і шикарно плавали. Я піднялася на місток, до цих пір пам'ятаю, як у мене тряслися жижки, коли піднялася на місток.
Тепер головне було не злякатися і показати приклад молодшої сестрички. Все відбулося як у сповільненій зйомці: вдих, стрибок і політ у воду. Мені здалося, що я летіла цілу вічність, хоча пройшли частки секунди. Опинившись під водою, я тут же почала спливати. Я змогла! Для мене це був дуже складний і важливий стрибок. Я поборола свій страх, тепер повторити пророблене не складало особливих труднощів.
|
