Моя бабуся, коли трапляється щось цікаве, каже: «Навмисне не придумаєш». І правда, деколи може статися таке, що й уявити важко. Саме такий випадок стався зі мною цього літа.
Ми з друзями частенько граємо у футбол в сусідньому дворі. У цей вечір ми так захопилися, що не помітили, як почало темніти. Швидко попрощавшись з друзями, я і сусід Ведмедик поспішили по стежці в наш двір.
Раптом десь попереду почулося пирхання і гучний пук, яке стало стрімко наближатися. Ми не на жарт злякалися, переглянулися і зупинилися. Раптово в нашу сторону метнулася велика тінь. Ми стояли як укопані. У цей момент на нас з темряви вискочив заєць. Він явно від когось тікав. А через пару секунду звідти ж вилетіла собака. Косий заметушився з боку в бік і, не знаючи куди подітися, стрибнув прямо мені в руки. Я тут же заховав звіра під футболку, щоб заховати від собаки.
Наляканий звір притулився до мене. Я відчував його важке дихання і шалене серцебиття. Коли собака зникла з очей, ми стрімголов побігли додому. Там ми дали переляканому звірку водички і поклали морквину. Спочатку заєць не рухався з місця, мабуть, боявся нас, а потім осмілів і захрустел овочами. Косий прожив у нас майже два тижні. Ми дуже прив'язалися до нього, але в той же час розуміли — це дика тварина і його треба відпустити на волю, що ми і зробили.
Думаю, заєць був дуже щасливий, опинившись в рідній стихії. А для мене назавжди залишиться нерозгаданим питання, яким чином дикий звір опинився в самому центрі міста.
|
