Кожне літо я проводжу в селі у свого дідуся Івана. Ми разом ходимо в ліс за малиною і грибами. Дідусь вчить мене плести з гілок гарні кошики. Проте найбільше мені подобається ходити з ним на рибалку.
Ми готуємося до цього таїнства ще з вечора. Дідусь заздалегідь показує на старенькій карті, куди саме ми підемо рибалити. У нас ретельно підготовлений і продуманий маршрут.
Потім ми приступаємо до зборів. Я збираю нам в дорогу бутерброди, варені яйця, і термос з чаєм. Дід Іван готує гачки, поплавці та інші снасті.
Рано вранці, коли червона зоря лише починає показуватися з-за небосхилу, ми вирушаємо в дорогу. Дорога веде нас по мальовничим маршрутом. Попутно ми збираємо лікарські трави і фотографуємо лісових мешканців.
Коли попереду починає виднітися річка, ми розуміємо, що прийшли до мети. Дідусь знаходить відповідне місце, щоб розкласти речі. Ми сніданків бутербродами і запиваємо їх чаєм. Сніданок на свіжому повітрі має непередаваний смак! Навколо все щебече, співає і радіє життю. Кожен листочок і квіточка дихає благодатній ранковою свіжістю.
Нарешті ми закидаємо наші вудки. Мені вже не терпиться спіймати найбільшу рибу! Дідусь радить не поспішати, а почекати, поки рибка сама заковтне наживку.
Я сиджу і чекаю, але у мене чомусь не клює жодна риба! Тим часом дідусь встигає зловити кілька дрібних рибок і кличе мене подивитися на них. Рибки ще зовсім маленькі. Вони беззвучно розкривають свої роти і дивляться на мене великими здивованими очима.
Мені стає їх шкода. Адже десь глибоко під водою їх зачекалася мама. Я пропоную дідусеві відпустити наш улов на волю. Секунда – і спасеныши ховаються під водною гладінню. Ми сидимо з вудками ще деякий час, але безуспішно.
Небо починають затягувати сірі хмари. Дід Іван радить повернутися додому, поки нас не намочив дощ. Ми збираємося і вирушаємо в зворотний шлях. В той день ми не зловили ні одної рибинки.
Дідусь говорить, що повезе в інший раз. Особисто я абсолютно не засмучений тим, що ми повернулися з порожніми руками. По-моєму, наша рибалка дуже навіть вдалася!
|
