Картина «Ранок у сосновому лісі» належить перу Івана Івановича Шишкіна. Цей твір є однією з найславетніших його робіт. Художник заслужив славу прекрасного фахівця з пейзажів, а також експерта з рослинності в середній смузі. Його полотна дуже майстерно відображають витонченість і виразність російських степів і лісів.
На зазначеній картині представлений сосновий ліс. На передній план висунуто трохи старих дерев. Вони плавно переходять в дрімучий бір на задньому плані. Ці дерева зображені дуже виразно. Вид старих сосен свідчить про їх величезних розмірах. І разом з тим він говорить про їхній дивній силі. Старі дерева поступаються свої місця насувається зеленої порослі. Одне з дерев тут повалено і з якихось причин зламане навпіл.
Найяскравіші персонажі картини – ведмеді, відображені на передньому плані. Це величезна бура ведмедиця і троє її маленьких дитинчат. Двоє з них захоплені грою впав на дереві. Їх мама пильно стежить за ними, щоб вони не звалилися, адже один з них піднявся дуже високо. Третє її чадо зафіксовано в кумедній позі на задніх лапах і спиною по відношенню до глядача. Ведмежа що побачив далеко в гущавині і намагається розгледіти це якомога краще. Можливо, він просто милується природою.
Цікавий факт полягає в тому, що домальовуванням ведмедів займався співавтор даного твору Костянтин Аполлонович Савицький. Ймовірно, з цієї причини ці тварини чудово вписалися в представлений пейзаж, а також виділяються своїми цікавими позами і густий забарвленням.
У картині утворилося протиставлення: з одного боку загибле впало дерево, з іншого – енергія життя в образі трьох гравців ведмежат.
Судячи по тутешньому освітленню, схід відбувся зовсім недавно. Ще навіть туман не розсіявся. Відчуття від бору не похмурі. Він насичений світлом і теплом, що зазвичай властиво березовим гаях.
У мене склалася сильна симпатія до даної картині. По-перше, на ній дуже природно зображений вітчизняний сосновий ліс. По-друге, коли я з батьками був у лісі у пошуках грибів, ягід, я запам'ятав дивовижне відчуття, коли покидаєш темний ліс, виходиш на узлісся, то бачиш приглушений сонячне світло. Він пробивається крізь дерева і приносить позитивні емоції. І коли я милуюся цією картиною, то згадую ті хвилюючі миті.
При довгому розгляданні картини можна побачити нові цікаві фрагменти, не помічені раніше. Коли я знову відвідаю Третьяковської галереї, то неодмінно постою довше у цього видатного полотна. Адже я впевнений, що в картині завжди є те, що вкрай складно передати з допомогою репродукції.
