Твір для 7-го класу на вільну тему
«Шкільні роки моєї бабусі»
Моя бабуся завжди любила розмовляти зі мною і часто розповідала про своє дитинство. Коли почалася війна, їй виповнилося лише одинадцять років. Жила вона тоді зі своїми батьків в Орловській області. Годі й говорити, що її дитинство було холодним і голодним. Її тата забрали на фронт і він загинув на полі бою з фашистами. Мама моєї бабусі залишилася одна ще з двома малолітніми дітьми на руках. Їм доводилося здобувати важкою працею всього лише пригорщу борошна в день. В неї додавали траву і висівки, щоб не померти з голоду.
Бабуся починала плакати, коли згадувала себе маленькою у ті лихі часи. Їй доводилося витирати хусточкою застилавшие очі сльози і вона продовжувала свою розповідь... Проходила зима і всі раділи тому, що можуть нарешті наїстися мерзлою картоплею. Всі виходили на колгоспні поля і викопували гнилі залишки торішнього врожаю. З під снігу показувалися і незібрані колоски пшениці - вони теж йшли в справу. Одного разу її мама до вечора зібрала ціле кошик таких колосків і забула їх у сінях хати. Туди ж ховали і свою корову, щоб її не вкрали.Яке ж було горе вранці, коли виявилося, що теж голодне тварина сжевало колоски. Діти плакали весь день, але мама бабусі заспокоїла їх молоком. Літо трохи урізноманітнив харчування, так як з'являлися ягоди, гриби, їстівні трави. Можна було наїстися до відвалу, але голод швидко приходив знову.
Наставала осінь і в цю пору діти все таки починали ходити в школу на навчання. Одяг вся истрепалась, а взуття порвалася. Тому йшли в клас по черзі, надягаючи збереглося вбрання. Бабусі навіть доводилося взуватися у її тата черевики. На зиму теж були лише одні валянки і старенька шубейка. В школі не залишилося ні підручників, ні паперу - все спалили в буржуйках від холоду. Писали на обривках газет і знайдених в поле уривках книжок. Вечорами бабуся робила уроки і потім йшла до більш заможних сусідів, щоб за тарілку порожній юшки полоти їм город, доглядати за їхніми дітками і прибирати в будинку. Це вважалося великим внеском у бюджет сім'ї. Бабусині руки так і зберегли сліди того рабської праці, стали заскорузлыми і сильними.
Бабуся завжди підкреслювала, що ми живемо у щасливі роки, так як не зазнали війни. Вона просила мене добре вчитися, адже їй не довелося пізнати розумних речей. Вона абияк закінчила середню освіту і відразу ж стала працювати. Спасибі їй і іншим працівникам, що вони подарували нам щасливі часи.
|
