Я стою біля просторого вікна і милуюся бурхливої хуртовиною. Злий вітрисько жменями кидає сніг у скло, від чого вони жалібно дзвенять. До слуху долинає тужливе завивання стихії, не здатної увірватися під наш дах. Все змішалося навколо в загальному хаосі, не видно ні землі, ні неба. На вулицю зовсім не хочеться, плечі мерзлякувато тремтять від одного лише уявлення про можливості покинути теплу кімнату і затишне житло. Думка про те, що хтось ще може бродити в пік такої негоди зовсім виводить мене з рівноваги - навпаки промайнула постать незнайомця. Значить і мені можна?
«Буря мглою небо криє...» - згадалися слова Пушкіна. Представив і себе у боротьбі зі стихією, як того перехожого. Далі більше - божевільне бажання долає мене зовсім і штовхає швиденько одягнутися. Раптом так захотілося зустріти всім тілом пориви кружляючих вихорів вирвався на волю вітру, відчути гострі сніг на обличчі. Навшпиньки крадусь в передпокій, шукаю саму теплу куртку, одягаю валянки і тихенько відчиняю двері. Кілька сходових проходом відділяють мене від цього, не штучного світу. Штовхаю перешкоду і задихаюся від морозного удару.Не звертаю увагу на загальний погодний переполох і мчу в глибину двору, чернеющей привабливою небезпекою.
Моє слабке тіло негода намагається відірвати від замету і жбурнути в бік. Пластівці снігу зовсім заліпили очі і позбавили орієнтування. Виник на початку страх раптом зникає і я з радістю усвідомлюю, що переміг свої побоювання. Вітер-забіяка виявився не таким вже й страшним, просто він розсердився на кого-то, а тепер відступив переді мною. Намагання подолати шлях, що залишився виправдалися, оскільки ясно вималювалася самотня альтанка. Вона зовсім расхлябанная, тому поскрипувала від сильного напору негоди. Ще кілька кроків і кволе укриття прикрив мене.«Дорогу осилит идущий» - це вираз додало мені впевненості на майбутнє, адже належало виконати зворотний шлях.
Перевівши подих, я приткнувся в куточок дерев'яної стінки. Раптом почувся стривожений, знайомий голос. Це пильна мама помітила зникнення сина і вискочила назовні. Довелося повертатися додому в улюблених обіймах і сідати за уроки, щоб «протистояти іншій стихії». Опускається глибока ніч і я засинаю під мірну пісню вже успокаивающейся хуртовини. Мені снилося спекотне літо з веселими іграми і купанням в річці.
|
