Як-то раз влітку, у вечірній час я і моя тітка Наташа сиділи на веранді заміського будиночка і насолоджувалися заходом сонечка. Даним видом можна було насолоджуватися нескінченно. Сонливий, стомлене сонце потихеньку прямувало до горизонту, висвітлюючи при цьому все своїми останніми променями. Його помаранчеві проблиски представляли в хмарах хитромудрі картинки. Дане подання було дуже захоплююче, і пленяющее. Коли я милуюся заходом, в такому разі я обов'язково уявляю, вигадую.
Наташа також мовчала і думала про щось своє. І раптом вона запитала:
- А тобі доводилося коли-тримати в ручках зірки?
Я здивувалася:
- Хіба це допустимо?
Тітонька заусміхалася і дала відповідь:
- Звичайно, є такі куточки на нашій планеті, в яких відбуваються дивовижні речі. Хочеш, я розповім тобі про дивовижному місці, в якому мені вдалося побувати?
- Безумовно! – зраділа я, розуміючи, що Наташа – прекрасна казкарка.
- Дуже далеко, є казкове місце, в якому небо невисока, а от земля піднесена. І воно має назву – Памір. Там все відбувається не таким чином як тут: до хмар можна доторкнутися руками, сніжок і спеку зовсім не перешкоджають один одному, а водичка дико б'ється і швидко несеться вниз. Лише уяви: ти перебуваєш на величезній висоті чотирьох тисяч метрів. Близько тебе видніються холодні кінчики високих вершин гір. Повна тиша. Знизу, дуже далеко, протікає вузька річка, а під твоїми ногами сніг, білосніжний і чисте.
Проте сонячні проблиски ніяк не дають замерзнути. Німа загадковість, яскраве освітлення сонцем в темно-блакитному небосхилі формують абсолютно неземну атмосферу. І ти починаєш відчувати певну відірваність від усього живого світу, які залишилися далеко внизу. Це – свого роду дах Планети. Твоя душа, ніби пробудившись, вже по іншому дивиться в суспільство, бачиш все в абсолютно нових фарбах, відчуваєш запахи, відчуваєш рух повітря... І своїм поглядом ти проводжаєш сонечко, спускається з вершини високої гори, які зберігають у світло-лілових хмарах блаженну корону.Ще одна мить, і біля тебе – чорний оксамит. Ні, може здатися на перший погляд, те що тебе вкрили ніжним пледом, на якому був вишитий малюнок з яскравих, ефектних і різнокольорових зірок. Зірки близько. Ти вдихаєш прекрасне повітря, і у тебе з'являється відчуття польоту наче уві сні. А людина, яка один раз розправив свої крила, ні в якому разі вже не зможе забути дане відчуття незалежності і свободи. І заради цього треба жити! Ти відчуваєш себе іншим, задоволеним людиною, і виникає сильне бажання повертатися ще і ще не один раз.
Остання висловлювання Наташі долинало абсолютно безшумно, і я відчула, що тітка сумує за цих незвичайних місць.
Її оповідання ніяк не змогло залишити мене байдужою. Мене притягує і приваблює романтика гір і краса високих ландшафтів. Я думаю, що похід в гори – це ще й досить важка праця. Однак гірські подорожі – це чудова можливість перевірити себе. Крім це відчуваєш насолоду тому, що ти зуміла, минула, вбила верхівку, дане взаємодія з захоплюючими народами. Але головне в будь-якому випадку - максимально близько зблизитися з природою!
|
