Мою улюблену бабусю звати Валентина Федорівна. Їй вже сімдесят п'ять років. Вона дуже розумна, мудра і справедлива жінка. Зараз вона на пенсії, а в минулому пропрацювала сорок три роки на швейній фабриці. Працювати швачкою - це велика праця, але для неї це було як покликання. Коли я був маленький і мої батьки привозили мене на літо в село, частенько спостерігав картину, як не втрачаючи жодної хвилинки, вона постійно щось кроїла, а потім шила. В кімнаті за шафою, стояв її великий скриню, як вона виражається, з скарбами. Знаєте що там?Там її нитки, голки, інструменти для машинки, а найголовніший скарб - це її тканини. У неї було велике придане, так що нинішні тканини вона не купує. Та й якість вже не той, завжди бурмоче собі під ніс.
А ще у неї дивовижні пиріжки з вишнями, а особливо я люблю з чорницею. Завжди задавався питанням, коли вона це все встигає? Звідки беруться сили на шиття, готування смачної їжі та прибирання всього будинку. Ще ні разу не бачив її без діла. Напевно стара закалка залишилася, адже в молодості вони застали війну і голод. Я дуже люблю слухати її розповіді про минуле. Звичайно для неї це важливо, це шматок з її життя.
Під час війни, вона була підлітком, завжди допомагала партизанам, намагалася лікувати поранених бійців. Так вона й познайомилася з моїм дідом. Як-то в їх оселі постукали солдати і попросили доглянути за молоденьким, пораненим бійцем. Поранення було не серйозне, але догляд звичайно був потрібен. Так вони і полюбили один одного. Мені здається це дуже романтична історія. З дідом вони прожили все життя. У моєї мами є ще сестра, а у мене відповідно два двоюрідних брата. Загалом велика у нас родина.
До бабусі всі прислухаються, вона виступає в нашій родині, як знавець життя, яка пройшла через багато і легко поділитися радою. А ще вона мені допомагає зі шкільними завданнями, дуже розумна людина. Особливо вона дуже любить вирішувати складні математичні задачі. Мені з нею дуже пощастило. Для мене вона робить дуже багато. Коли я повертався додому з прогулянки зі своїми друзями, мене завжди чекав теплий і дуже смачний обід та, звичайно ж, пиріжки.
Моя бабуся Валентина Федорівна дуже світлий чоловічок, я її дуже люблю, і сподіваюся, що її життя протягнеться ще на багато років. Нехай вона радує мене своїми розповідями, смачним обідом і постійно гарним настроєм. Хочу побажати їй безмежного здоров'я та більше позитивних моментів у житті.
|
