Коли мені виповнилося дванадцять років, ми з батьками переїхали жити в інше місто. Тут тато отримав хорошу посаду і переїзд був необхідний. З цього моменту і почалися всі мої неприємності. Я пішов вчитися в нову школу. Однокласники прийняли мене погано, тому що я носив окуляри і був маленького зросту, не вмів битися і постояти за себе. Вони мене дражнили боягузом і очкариком. Крім того я добре вчився, вчителі, звичайно, були раді такому учневі, а ось для однокласників це був зайвий привід посміятися наді мною. Ніхто не хотів дружити з "ботаніком", та ще й очкариком.
Кожен навчальний день давалася мені насилу, але я нікому не скаржився ні в школі, ні вдома. Повертаючись після уроків я грав зі своїм котом, він був єдиним і відданим другом. Ще вечорами я грав у комп'ютерні ігри, де спілкувався з хлопцями з різних міст. Ці віртуальні друзі і заміняли мені реальних.
Але прийшов день, коли мені пощастило знайти одного. Холодним зимовим ранком я підходив до школи. До початку уроків було ще пів години і хлопці грали в сніжки на шкільному подвір'ї. Там були і мої однокласники. Побачивши мене, вони тут же стали закидати мене сніжками, а коли я спробував зайти в школу, вони кинулися бігти мені у слід. Один з моїх однокласників послизнувся і впав. Він не міг встати і почав кричати від болю. Було схоже, що він зламав ногу. Однокласники тут же втекли геть. Я не злякався і кинувся до Андрія. Він сказав мені, що йому дуже боляче і він не може встати.Я побачив учителя фізкультури і покликав його на допомогу. Потім ми викликали швидку і однокласника відвезли в лікарню.
Увечері Андрій зателефонував мені і подякував за те, що я не кинув його і допоміг. Чесно сказати, я сильно здивувався, адже він був лідером серед однокласників і серед школярів взагалі. Крім того він з багатої родини. З цих двох причин з ним все і дружили.
Через три тижні Андрій прийшов на заняття. Виявляється, у нього був День Народження і з цього приводу він зібрав однокласників після уроків і запросив за солодкий стіл. Під час святкування він публічно подякував мені за те, що я тоді йому допоміг. В той день ми разом йшли додому. Він розповідав, що у нього багато друзів, але немає таких, які допоможуть у скрутну хвилину. Я розповів йому про себе. Так ми почали дружити. З тих пір ми разом скрізь. Андрій повів мене з собою займатися в секцію карате, а я йому допоміг надолужити знання, які він пропустив поки хворів.
Так я знайшов кращого друга. Тепер я завжди йду в школу в хорошому настрої і мені є з ким погуляти у вільний від навчання час.
|
