Ніколи раніше я не замислювався, наскільки важливо людині бути з кимось. Здавалося б, що більшу частину часу нам хочеться бути наодинці з самим з собою. Однак, часом з'являється тяга до інших, схожим на нас людям. Шалене бажання перебувати поруч з іншою людиною – вбиває. Мова йде не тільки про любовні стосунки.
З цим зіткнувся не так давно. На вулиці, як зазвичай висіло свинцеве небо, а по місту ходили похмурі обличчя. Вся ця юрба була під стать оточенню. Такі ж холодні і сірі, як асфальт під ногами. До цього, власне, вже звик. Така картина триває дев'ять місяців на рік. Зрозуміло, в таких умовах, бажання контактувати з ким-небудь – в одну мить зникає.
Саме таке середовище створило певний фундамент для деякої замкнутості і відстороненості від соціуму. Певний час я відчував себе без людей добре. Відчував якийсь комфорт і затишок. Повністю належав собі. Турбував лише порожній холодильник, який періодично доводилося поповнювати, виходячи з квартири. Зрозуміло, похід в школу ніхто не відміняв. У навчальному закладі намагався триматися відокремлено. Через це виникали деякі проблеми з однокласниками. В цілому, мене все влаштовувало.
Так тривало кілька місяців. Подібний спосіб життя затягнув і не відпускав ще тривалий період часу. Всередині з'явилося нездужання і моторошна туга. Самотність почало тиснути на найболючіші місця. Багато моїх знайомих і друзів відвернулися, або ж просто забули про моє існування. Душевні терзання дали мені зрозуміти, що без людей – не виживу. Оточення, яке я бачу, є частинкою мене. І втрачаючи його, немов втрачаю шматок власної плоті.
У майбутньому, сподіваюся, я не буду приймати настільки необдумані рішення. Як правило, наслідки стають аж надто гнітючими. Це створює дискомфорт і мені, і іншим людям.
|
