Твір на тему «Моє дитинство», 9-й клас
Я з'явився на світ 10 липня 1998 року, о 10 годині дня, у пологовому відділенні лікарні №3, в місті Кургані. Мій вага була 3,9 кілограмів, а зріст - все 55 сантиметрів.
Моє дитинство закінчилося не дуже давно. Мама каже, що я все ще іноді веду себе як дитина, але це не правда. Я вже давно подорослішав, а так про мене говорять тому, що погано знають мене. Тепер про дитинство... Я виріс в хорошій сім'ї, тому скаржитися на щось погане не доводиться. Хоча були моменти, які розчаровували мене в молодому житті. Я був дуже просунутим дитям, тому бабуся швидко навчила мене читання вже три рочки. Мені було складно усидіти на місці і тягнуло до іншої малечі, але доводилося сидіти за букварем. Потім мене навчили грати в карти.Батьки згадують, що я любив цю гру і займався нею з задоволенням. Одного разу бабуся в честь цього подарувала мені колоду карт з веселими картинками і я з ними довго не розлучався.
У дитячому садку я часто ображав інших дітей, але вони все одно раділи мою появу. Вихователька теж не чула душі в мені. Сам же я ненавидів садок і частенько втікав від туди додому. Було приємно опинитися в тиші і з задоволенням дивитися мультфільми по телевізору. Це підтверджувало мій впертий характер. А взагалі всі вирішили, що я пішов очима в діда, впертістю у тата, кольором волосся в бабусю, а бровами і віями в маму. Мене оточувало безліч іграшок, але я чомусь мріяв про великий пожежній машині і хотів стати пожежником. Мені так і не вдалося отримати такий транспорт.Зате з'явилася перша рогатка.
Лікарів я дуже боявся і не переносив їх присутність. Особливо мені не подобався вічно холодний стетоскоп, яким педіатр частенько перевіряв моє дихання. Хворів і застудився я мало. Це було заслугою мого батька. Він намагався залучати мене в ігри на природі, навіть взимку ми частенько походжали на лижах. Про санчатах і говорити нічого - вони тоді були моїм улюбленим засобом пересування. З сусідськими дітлахами ми каталися на них допізна. Ще батько вчив мене давати здачі кривдникам і постояти за себе. Я на відмінно вивчив цю науку і донині не можу пройти повз тих, хто ображає малечу. Друзів у мене було безліч. Вони часто змінювалися, але залишалися відданими тільки двоє - Михайлик і Сашко. З ними мені завжди хотілося зустрічатися і розмовляти.
Так плинув час мого дитинства, яке стало відступати в бік - я пішов у школу. Але це вже зовсім інша історія.
|
